Вже давно і досить часто просять розказати як пишу пости в блог. Ну і раз вже така тема, і я нарешті таки зібрався про це написати – то давайте поглянемо навіщо взагалі вести блог, і як його вести.

Навіщо вести свій IT блог?

Цей блог я починав головним чином як такий собі блокнот для себе самого – просто записувати як і що я робив, аби потім не шукати в інтернеті якісь мануали, чи записувати те, чого в інтернеті не було взагалі.

Згодом, це трансформувалося в бажання поділитись тим, який я не в біса крутий спеціаліст, бо коли ти вперше збираєш ядро FreeBSD, то здається, що ти бог 🙂 Це, звісно, та ще бугогашенька, бо вперше ядро я зібрав ще у 2007, і робив це як та “мавпа з мануалом” (привіт, Хом’як!) – читав, копіпастив, але дуже мало що розумів.

Насправді коли я вже трохи набрався досвіду, то ведення блогу дало ще один важливий бонус – він допомагає боротись з власним “синдромом самозванця”, бо навіть після (ОМГ!) 18 років в IT цей синдром нікуди не дівався, і я досі іноді думаю “Блін, а нє хєрню лі я написав?”. Проте коли твої пости вже лайкають солюшен архітектори з якогось Oracle – то це дуже допомагає відчувати себе людиною.

Власний бренд

По важливості я б це поставив на друге місце, але почати чомусь хочеться саме з цього.

Ваш блог – це ваш бренд.

Дуже часто, особливо вже за останні років 6-7, приходячи на співбесіду я чув “О! То ви адмін того самого RTFM? Круто – я там дуже багато для себе знайшов!”.

Ось це і є брендом – коли тебе впізнають, як спеціаліста.

Хтось виступає на конференціях – але я надто боюся публіки. А хтось тихенько пише собі бложег, де, звісно, теж публіка, і теж іноді ставлять “мінуси” – але це принаймні “не особисто”.

І от тут ми підходимо до другого пункту:

Власний розвиток

Я вже не представляю як можна виконувати якусь складну задачу, і не вести нотатки в чернетці блогу.

Бо, по-перше, коли ти пишеш – ти структуруєш інформацію, яку отримуєш. Тобі потрібно подати матеріал так, щоб він був зрозумілий і іншим, а для цього потрібно добре зуміти пов’язати всі “компоненти” посту у власній голові.

Це прям дуже, дуже допомагає краще зрозуміти щось нове, запам’ятати це, краще усвідомити всі ті “moving parts” нової системи.

І тут є ще один важливий момент. Колись (я навіть пам’ятаю цей пост – Apache: MPM – worker, prefork или event?, 2012 рік) я показав свій новий пост другу-сисадміну. Дуже прошарений чувак (привіт, Андрій!).

Після того, як він його прочитав, він сказав мені щось на кшталт “Ну, так, прикольно, але ось тут і ось тут відчувається, що ти не дуже шариш в темі”.

І саме відтоді я усвідомив, що, блін – треба копати. Не можна просто “на тяп-ляп” взяти, і написати. Треба писати вдумуючись, усвідомлюючи що і навіщо ти робиш.

А ця потреба призводить до того, що коли ти розбираєшся з новим матеріалом – ти вже не можеш скіпнути якусь не дуже зрозумілу частину – “А, потім розберусь, ілі взагалі фіг з нею”.

Ніт! Ти мусиш сісти, і розібратись. І саме це дуже допомогає у власному розвитку, як спеціаліста, бо потім, коли на якійсь співбесіді тебе питають по якійсь темі – то ти можеш розкрити якісь деталі цієї теми, показати, що ти дійсно розбираєшся в темі, а не просто “навкоси” прочитав документацію, скопіпастив команду, запустив сервіс, і вважаєш, що ти його знаєш.

Взагалі, уважність до деталей, уміння розібратись з тим, “а що там під капотом” дуже допомогає в роботі. Бо тільки знаючи ЯК система працює, що відбувається у неї всередині, ти можеш зрозуміти куди копати, щоб потім цю систему пофіксити.

Повертаючись трохи назад до “усвідомлюючи що і навіщо ти робиш” – така звичка у веденні блогу вже стала звичкою і в роботі: не можна просто “взяти, зробити, і забити”. Ти маєш розуміти що і як ти зробив, бо, по-перше – тобі ж  цю систему потім і підтримувати, по-друге – ти несеш відповідальність за те, що ти робиш. А враховуючи те, що наша, девопсів, робота дуже багато пов’язана з інфраструктурою, з цим “фундаментом” будь-якого проекту, з усіма його даними – то відчуття відповідальності тут вкрай необхідно.

Власна документація

Часто, прям дуже часто я повертаюсь до якихось старих постів, щоб подивитись що і як я робив. Це допомагає і під час сетапу якоїсь вже знайомої системи на новому проекті, і під час спроб зрозуміти що зламалось на поточному.

Навіть більше – у твоїх колег є доступ до інформації як саме ти піднімав якусь систему, і коли я був тім-лідом – то хлопці дуже часто використовували РТФМ, щоб розібратись з чимось, що я колись сетапив.

Ведення блогу, звісно, не значить, що можна не вести “локальну документацію” десь в проектному Confluence, але в своєму блозі ти можеш набагато краще описати що і навіщо ти робив, і чому зробив саме так, а не інакше.

Як вести свій блог?

Перше, і головне, над чим я замислювався раніше, коли цей блог тільки починався, це:

А про що, власне, писати?

І зараз тут відповідь та ж сама, що була тоді: про те, що ти робиш, з чим ти стикаєшся, або про те, що не дуже розумієш – а тобі треба розібратись.

Але саме, мабуть, важке, це саме створити структуру поста – зрозуміти про що саме писати, і як саме це висловити – що до чого відноситься, про що написати в першу чергу, про що в другу. Що винести окремою частиною – а про що достатньо буде написати пару речень.

Наприклад ось, як я “морально готувався” до написання цього поста:

Структура матеріалу

Навіть зараз, коли я пишу цей матеріал – я його перечитую, і розділяю на частини (під)заголовками, щоб вони якось логічно розбивали все те, про що тут написано.

Ось ще один приклад зі старих чернеток:

Ти починаєш писати про щось одне, а потім розумієш, що треба розказати і про щось ще, а потім ще про щось… І в результаті сидиш перед мільйоном вкладок, і кашею в голові. Але тобі все одно треба зібратись, і довести це до кінця, і подати так, щоб людина, яка буде читати цей матеріал, зрозуміла що ж насправді ти тут робиш.

Або ось такий приклад:

Тут на початку статті я накидую текст того, про що саме буде йти мова – бо це потім допомагає в голові тримати “нить повествования”.

Шарь в темі!

Так – треба добре розуміти, про що ти пишеш. Але й боятися писати (бо “що ж подумають люди?!?”) – теж не треба.

Ось ще приклад, як іноді виглядає процес написання деяких постів:

Бо знову ж таки – не можна “на тяп-ляп”, а треба розібратись.

Ще, мабуть, варто сказати про довжину постів: краще уникати “полотенець”. Краще розбити пост на декілька частин, і в кожній описати окремо якусь частину теми, ніж намагатись все впихнути в один пост.

Це допоможе і при написанні – бо все ж менша “каша в голові”, і при читанні, бо знов – менше каша в голові у читача.

Мови блогу

Якщо у вас є змога – то краще писати відразу на англійській.

По-перше – це круто.

По-друге – ви не обмежуєте себе читачами тільки з України.

По-третє – це дуже класна практика англійської.

Щодо правопису і помилок – головне, щоб вас зрозуміли. Крім того, можна скористатись плагінами типу Grammarly або LanguageTool, і навіть Google Translate.

Ще для допомоги з перекладами є чудові рішення типу Reverso Context, Reverso Grammar Checker & Rephraser та Deepl.

Де писати?

Тут вибір вкрай широкий – від готових платформ типу Medium – до власного VPS з WordPress.

Я колись вибрав саме WordPress, і саме на виділеному VPS, щоб мати змогу отримати додатковий досвід з адміністрування Linux та всяких Apache/Nginx/PHP/MySQL – і це було дійсно дуже корисним.

Ще один момент, котрий треба мати на увазі: враховуйте той момент, що ведучи свій блог на платформах типу Medium ви фактично довіряєте всю інформацію йому, це такий собі “вендер-лок”, бо потім мігрувати з одної платформи на іншу може бути дуже боляче, тим більш, якщо у вас буде пару тисяч постів.

В принципі, теж стосується і якихось self-hosted платформ типу Jekyll – якщо розробники Jekyll його закинуть, або змінять цінову політику, то ви можете залишитись у “розбитого корита”.

І в цьому плані WordPress мене більш, ніж влаштовує, бо платформа слава богу існує вже багато років, а зараз навіть пропонує оформити реєстрацію на сто років наперед (The 100-Year Plan on WordPress) – оптимісти 🙂

Висновки

Чи є сенс у ведені свого блогу? Для мене відповідь очевидна, бо це дійсно дуже допомагає і в роботі, і у власному розвитку, і у кар’єрі.

Проте треба усвідомлювати, чи на це потрібен час. Деякі пости на РТФМ пишуться тиждень, а то й більше, а потім ще день-два для перекладу на англійську.

Також треба розуміти, що зовсім не відразу блог будуть читати, і що перші місяці у вас може бути пару випадкових відвідувачів на день.

Втім ті плюси, які дає ведення блогу, однозначно варті того, щоб витрачати на це свій час.

Навіть якщо вас ніхто не буде читати – ви навчитесь висловлювати свої думки, подавати матеріал, або прокачаєте свою англійську. У вас завжди буде ваша власна документація. Ви набагато краще будете розуміти те, що робили, коли писали якийсь новий пост.